Галерея ваг у Дрогобичі – порівняно молода експозиція немолодих експонатів. 
Більше 500 різних ваг, багатьом із яких вже давно виповнилося по 100 років, можна побачити в будівлі Міської ратуші Дрогобича. Аналог приватної дрогобицької колекції є тільки в Києві. Яких тільки ваг немає в зібранні: для яєць, листів, шоколаду, монет, золота, кухонні і аптечні ваги. Не тільки з європейських країн поповнюють власники свою колекцію. На полицях галереї є трофеї з Індії, Тибету і В'єтнаму.

Без солі не існує жодної кухні світу. Так було в усі часи. Солоні страви не просто так здаються смачнішими – наш організм потребує солі. У давнину сіль мала ще важливішу роль – її використовували як консервант для продовження терміну зберігання продуктів. Навіть були часи, коли «біле золото» слугувало грошовою одиницею – топкою солі розплачувалися за товари.

 Дрогобиччина – саме серце солеваріння, звідки починався Соляний шлях до середньовічної Європи.

Маршрут, яким сіль доставляли на продаж, називали Соляним шляхом. Певна річ, торгували не лише сіллю, але вона була чи не найголовнішим крамом. Галицьку сіль возили до сучасних Волині, Подніпров'я, Поділля, до Угорщини, Польщі та Литви. Що більша відстань транспортування – то вища ціна. До речі, шляхи могли зватись соляними, бо з валок «біле золото» потроху просипалося у дорозі, лишаючи по собі сліди.

Давній океан Тетіс лишив на згадку про себе невичерпні поклади солоної ропи саме на дрогобицьких територіях. На гербі міста 9 топок солі. Це найбільша кількість серед міст, що обрали аналогічний герб. Для порівняння, Стебник має 5 топок, Стара Сіль – 3. За часів Австро-Угорщини видобуток солі у Дрогобичі за добу міг сягати 8 тонн. Саме дрогобицької солі найбільше проходило соляним шляхом. Тому сучасне гасло «у Дрогобичі вся сіль» має цілком зрозуміле історичне підґрунтя.